Посміхайся частіше, будь ласка
Тобі це личить набагато більше, ніж всім іншим
І в цьому світі таких поетів як я забагато
Але вони не писали б про тебе ці вірші
Придивившись, ти знайдеш мільйони відмінностей
Не шукай у поемах сенсу
Не шукай його в жодних речах
Ти загубиш все, що мав колись там
Ти загубишся сам, але я тебе не віддам
Ми прокинемось вранці, в понеділок
Не маючи жодних уявлень про майбутнє
Нас турбуватиме лише чашка кави і м’ята
Ми закриємо очі на всіх в залі присутніх
Це чергова п’єса на виліт
Це новий анекдот про кохання
Ти без успіху закохав в себе даму
Передавши із ліжка вітання
Давай знімемо дешеву драму!
Може, відбудеться щось неймовірне
І я не знаю, в чому зв'язок цих речень
Я така одна для тебе – «занадто вірна»
Це ніби так дивно, коли ти віддаєш все.
І не отримуєш нічого більше, ніж «спасибі»
Коли ти пестиш моє лице
І не дивишся на дівчат, які дуже-дуже красиві.
Ти лише довір мені свою казку
Якщо її немає, то давай вигадаємо разом.
Зустрівши тебе я зняла свою сильну маску,
Я почуваю себе як жінка. Не сива.
Середина липня і я щаслива.
Я більше не пам’ятаю всього минулого.
І я не запам’ятала адресу, але знаєш
Пам’ятаю одне –
Теперішнє краще, ніж вигадки майбутнього.
Я можу мучити тебе питаннями «Ти як?», «Ти де?»
Та чи зможеш ти не відповідати?
Я покинула рожевих дів,
Я намагалась зробити наш 223 ранок святом.
Ми будемо жити, поки є слово «заради»
Свідомість тікає до тебе занадто швидко
Спогади зітруться назавжди із пам’яті
І буду чекати на «реплей»,
Думаючи «як же втрачати тебе гидко».
Про нас не пишуть в романах,
Не грають в мелодіях
Не читають прози в туманах
Ми просто занедбані діти природою
Все традиційно
Звичайно, обізнано
І наші стосунки обділені набридливою згодою
Цілуй мене.
Піклуйся про руки, які так зіпсовані червневими морозами
Обіймай мене
Швидко і солодко
Тримай
За руку
Переплітаючи мої пальці, поміж своїх холодних
І посміхайся частіше, будь ласка…
Ти врятований мною
Я із тобою
